Сучасний клас давно перестав бути однорідним – разом з нормотиповими дітьми навчаються діти з порушенням мовлення, зору чи слуху.
За однією партою можуть сидіти учні, які засвоюють матеріал миттєво, і ті, кому потрібен додатковий час на це. Не слід забувати, що в школах навчаються й обдаровані школярі, яким звичайні базові завдання стають нудними вже на середині уроку. У таких умовах питання звучить не «чи потрібна диференціація», а «як зробити так, щоб вона реально працювала”.
Диференціація – різні уроки для всіх?
Поширений міф — диференціація означає підготовку окремого конспекту уроку для кожної дитини. Насправді йдеться про гнучку організацію одного уроку, де кожен учень працює в межах своїх здібностей та можливостей. Учитель не ділить клас на «сильних» і «слабких», а створює освітній простір, в якому є свобода вибору, розвитку та реалізації потенціалу всіх без винятку.
У полі зору педагога опиняються різні групи дітей: ті, хто має підтверджені освітні потреби; учні з прихованими труднощами в навчанні, які ще не отримали діагнозу, в також діти з високим IQ. Всі вони беруть участь в уроці, виконують завдання та вправи, але відповідно своїх можливостей.
Через які напрямки працює диференціація?
Найпростіше уявити диференційований урок як комплекс завдань різного рівня складності, темпу виконання та формату, орієнтовані на розвиток різних навичок та компетентностей.
Перший напрям — рівень складності завдань. Замість однакової вправи для всіх учитель пропонує декілька варіантів. Хтось працює із простими завданнями на сортування, хтось дає короткі відповіді на запитання, а хтось створює власний мініпроєкт. Усі працюють з однією темою, але на різних рівнях.
Другий напрям — форма подачі інформації. Діти по-різному сприймають матеріал, і це не про «моду на різні стилі навчання», а про реальні нейропсихологічні відмінності. Візуальні опори у вигляді схем, піктограм чи коміксів допомагають одним учням. Іншим важливо почути інформацію в аудіоформаті або через ритмічне повторення. Є й ті, хто найкраще навчається через рух і дію — моделювання, маніпуляції з предметами, короткі активні завдання.
Третій напрям — темп. Для дітей зі СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) ефективними є короткі вправи з чітким завданням і швидким результатом. Учням із затримкою психічного розвитку, навпаки, потрібен додатковий час, повторення і спокійний супровід. Диференціація завдань за темпом знімає напругу і з дітей, і з учителя.
Як це виглядає на практиці?
Уявімо урок математики з теми «Дроби». Для одних учнів завданням стає робота з наочними моделями: картонні «піци», деталі конструктора, де можна фізично відокремити половину чи чверть. Для інших — рухлива гра, у якій дроби потрібно знайти в класі та поєднати з відповідними зображеннями. А для дітей з високим рівнем підготовки — практичне дослідження: розрахувати кількість продуктів для пікніка на певну кількість людей, використовуючи дроби.
Або ж урок мови та літератури з опису персонажа. Хтось створює сторінку героя у форматі соціальної мережі з малюнками й емодзі, хтось збирає символічну «валізу героя» з предметів, що його характеризують, а хтось працює з цифровими інструментами й озвучує діалог або створює короткий буктрейлер. Результати різні, але навчальна мета спільна.
Оцінювання не для контролю
В інклюзивному класі оцінка перестає бути просто способом контролю знань. Це інформація про здобутки дитини, коли у фокусі — її динаміка й особистий прогрес. Формувальне оцінювання дозволяє давати зворотний зв’язок під час роботи, а рефлексія наприкінці уроку може мати різні форми: від простого символу успіху до короткого письмового аналізу труднощів.
Головне правило, яке працює завжди
Інклюзивне навчання не потребує перевантаження та понаднормових зусиль зі сторони педагога. Один або два нові інструменти на урок — цілком достатньо для того, щоб всі учні навчалися та здобували знання. Стабільна структура, передбачуваність і чіткі правила створюють відчуття безпечного здорового освітнього простору і для вчителя, і для класу.
Головна ідея диференціації в тому, що це не про ідеальні уроки. Це про реалістичні рішення, які дозволяють кожній дитині відчути, що вона все може, що в неї все виходить і що вона на своєму місці.
Редакція PedagogikaIN сподівається, що стаття допомогла зрозуміти концепцію диференціації в навчанні та буде корисною для педагогів та студентів.
Катерина Таран
