Сучасна освіта перебуває в постійному процесі змін, і разом із трансформацією освітніх підходів загострюється проблема взаємин між учителем і учнем. Конфлікти дедалі рідше обмежуються окремими непорозуміннями на уроці. Вони відображають глибші суперечності, що, закладені в самій системі освіти.
Важливо розуміти, що конструктивне вирішення конфліктів у системі «вчитель–учень» — це не лише питання педагогічної техніки. Воно безпосередньо впливає на якість навчання, психологічний клімат у класі та емоційне благополуччя всіх учасників освітнього процесу. Саме тому педагогічний конфлікт усе частіше стає об’єктом наукового аналізу.
Філософський погляд на конфлікт в освіті
З точки зору філософії науки, конфлікт в освіті не є статичним явищем. Підходи до його розуміння та подолання змінюються разом із розвитком суспільства, культури та уявлень про людину. Аналіз еволюції філософських концепцій дозволяє побачити, як змінювалося саме трактування ролі вчителя, учня і характеру їхньої взаємодії. Пропонуємо розглянути найпопулярніші концепції, які в тому числі демонструють характер відношення суспільства до дитини – від об’єкта, на який можна чинити примус і до рівноправного партнера, якому потрібне розуміння та турбота.
Традиціоналістський підхід
У традиціоналістській та есенціалістській педагогіці, зокрема в ідеях Йоганна Фрідріха Гербарта, освітній процес будувався на чіткій ієрархії. Учитель розглядався як активний носій знань і влади, тоді як учень — як об’єкт виховного впливу.
У межах такого підходу конфлікт сприймався як порушення дисципліни й загроза стабільності навчального процесу. Його причиною вважали «непокору» або «свавілля» дитини, а основними засобами розв’язання були контроль, нагляд і примус. Емоційні аспекти взаємин відходили на другий план, а рішення конфлікту майже завжди ухвалювалося на користь авторитету вчителя.
Екзистенціалізм і діалог
Кардинальні зміни в розумінні педагогічного конфлікту принесла екзистенціальна та діалогічна філософія, представлена працями Мартіна Бубера й Еммануеля Левінаса. У центрі уваги опинилася проблема дегуманізації освіти.
Конфлікт у цьому підході виникає тоді, коли взаємодія будується за моделлю «Я — Воно», де учень сприймається як об’єкт навчання. Альтернативою стає модель «Я — Ти», заснована на діалозі, взаємному визнанні та повазі. Вирішення конфлікту можливе лише через відновлення справжнього контакту між учителем і учнем та визнання учня повноцінним суб’єктом освітнього процесу.
Прагматизм Джона Дьюї
У прагматичній філософії Джона Дьюї конфлікт втрачає суто негативне значення. Він розглядається як проблемна ситуація, що стимулює розвиток і навчання. Освітній процес у цій моделі має демократичний характер, а роль учителя змінюється: з контролера він перетворюється на фасилітатора, який допомагає організувати спільний пошук рішень.
Конфлікт стає джерелом досвіду, розвитку критичного мислення та соціальних навичок. Головним механізмом його подолання є співпраця, обговорення та практичне осмислення ситуації.
Критична педагогіка Паулу Фрейре
Соціально-критичний підхід Паулу Фрейре пояснює педагогічні конфлікти як наслідок авторитарної «банківської моделі» освіти, у якій учень пасивно засвоює знання. Опір учня в такій системі трактується не як проблема, а як прагнення до свободи та самостійності.
Вирішення конфлікту, за Фрейре, можливе лише через подолання жорсткої ієрархії та встановлення партнерських відносин між учителем і учнем. Освіта має ставати простором діалогу, а не примусу.
Постмодернізм Мішеля Фуко
У постмодерністському підході Мішеля Фуко школа розглядається як дисциплінарний інститут, що здійснює контроль над поведінкою та мисленням. У цьому контексті конфлікт постає як форма опору системі норм і правил, яку уособлює вчитель.
Розв’язання конфлікту передбачає переосмислення владних відносин, зменшення тотального контролю та визнання того, що вчитель не має монополії на істину. Такий підхід закликає до гнучкості й відкритості в освітній взаємодії.
Етика турботи
Сучасним гуманістичним синтезом багатьох філософських ідей стала етика турботи, розроблена Нел Ноддінгс. Вона пояснює педагогічні конфлікти розривом емоційних зв’язків і домінуванням формальних вимог над реальними потребами дитини.
У центрі цього підходу — емпатія, увага до внутрішнього стану учня та побудова довірливих стосунків. Турбота розглядається не як додатковий елемент, а як основа ефективного освітнього процесу і ключ до подолання конфліктів.
Сучасна концепція вирішення педагогічних конфліктів в Україні
Філософський аналіз дозволяє виокремити кілька стратегій, які співіснують у сучасній освіті. Авторитарна стратегія сприймає конфлікт як загрозу порядку, демократична — як ситуацію для спільного пошуку рішень, а гуманістична — як сигнал втрати людського контакту, що потребує відновлення через діалог і турботу. Який більше підходить для вирішення педагогічних конфліктів в сучасній Україні?
Розбираючи це питання слід зауважити, що педагогічний конфлікт має подвійний характер. Він може знижувати ефективність навчання та руйнувати довіру між вчителем та учнем, але водночас є показником того, що освітня система жива й потребує змін. Для української освіти, яка перебуває в процесі демократичної трансформації, особливо важливо поступово переходити від уникання конфліктів до їх вирішення. Звісно в основі розв’язання таких ситуацій має стояти гуманізм, професійність та справедливість. Саме в цьому полягає один із ключових викликів і перспектив сучасної педагогіки.
Як цього досягти? Потрібне переосмислення феномену педагогічного конфлікту в українській освіті. Цей феномен потрібно розцінювати як звичайну форму взаємодії та задача вчителя вміло керувати ним, не допускаючи погіршення психоемоційного клімату в класі.
Саме тому редакція PedagogikaIN виступає за належну професійну підготовку майбутніх вчителів в педагогічних вишах та вивчення педагогічної конфліктології як обов’язкової навчальної дисципліни.
Катерина Таран
