Необхідність складання Індивідуальної програми розвитку (ІПР) у роботі вчителя часто викликає змішані відчуття. З одного боку — розуміння, що дитині з особливими освітніми потребами (ООП) потрібна індивідуальна допомога та підтримка, з іншого — страх перед «ще одним звітнім документом», дедлайнами й відповідальністю.
Особливо в інклюзивному класі, де уваги потребують усі і діти. Та якщо відкласти формальності, стає очевидно: індивідуальна програма розвитку — це не про «суху» звітність, це не про «роботу заради роботи». Це про реальну дитину, її здібності та вміння сьогодні та кроки, які допоможуть їй рухатися вперед по освітній траекторії.
ІПР як угода, а не звичайний звіт
Насамперед важливо зрозуміти: ІПР учня з ООП — це спільне рішення школи та родини. Батьки не виступають просто «спостерігачами» за виконанням програми, вони повноцінно допомагають в роботі команди супроводу та є її частиною. Саме вони можуть надати повну інформацію про те, який формат навчання є найкращим для дитини, адже знають які в неї інтереси, які сильні сторони, які реакції на ті чи інші методики викладання. Без активної участі батьків жодна програма ІПР не буде ефективною.
Сьогодні ІПР обов’язково оформлюється через автоматизовану систему Інклюзивно-ресурсного центру. Це не бюрократична примха, а механізм, який забезпечує облік дітей, прозорість рішень і фінансування підтримки.
Важливо пам’ятати й про терміни: за новим Порядком програму складають упродовж місяця з моменту прийняття дитини, а переглядають щонайменше двічі — щоб відслідкувати прогрес учня та за необхідності внести відповідні корективи.
Команда супроводу
ІПР ніколи не створюється одноосібно. Це командна робота, у якій зазвичай беруть участь вчитель (вчителі-предметники), класний керівник, асистент учителя, психолог, соціальний педагог, асистент дитини і батьки. За потреби долучаються медичні фахівці та інші спеціалісти – логопед, дефектолог тощо.
Інформацію про учня збирають з різних джерел: через спостереження на уроках, аналіз робіт і портфоліо, висновок ІРЦ, бесіди та анкетування батьків. При цьому дуже важливо дотримуватися конфіденційності. В ІПР учня не потрібно детально розписувати медичні діагнози. Значно важливіше чітко описати освітні труднощі: мовлення, концентрація уваги, моторика, поведінка, саморегуляція — і яка підтримка їй реально допомагає.
Адаптація і модифікація
Одна з найчастіших помилок — думка, що ІПР автоматично означає «спрощену програму», яку учень з ООП зможе виконати. Насправді все починається з адаптації. Це зміна способів навчання без зміни змісту: більше часу на виконання, інший формат завдання, дозвіл користуватися калькулятором, підручники з більшим шрифтом, аудіоматеріали або альтернативні способи відповіді.
Модифікація — це вже глибше втручання, коли змінюється сам зміст і цілі навчання. Її застосовують переважно для дітей з інтелектуальними порушеннями. І важливий момент: не потрібно адаптувати або модифікувати всі навчальні предмети. Працюють лише з тими сферами, де дитина реально має труднощі.
Корекційно-розвиткові заняття
Для учнів, які мають другий і вищі рівні підтримки, передбачені корекційно-розвиткові заняття. Це можуть бути індивідуальні або підгрупові зустрічі з фахівцями — логопедом, психологом, спеціальним педагогом.
Вони короткі за тривалістю, але регулярні й цілеспрямовані: робота над мовленням, руховими навичками, соціально-побутовою орієнтацією, емоційною регуляцією. Напрями визначаються виключно на основі висновку ІРЦ, а не «на всяк випадок».
Оцінювання, яке не ламає мотивацію
В інклюзивному класі оцінка має підтримувати, а не бути способом покарання. Допустимим є зменшення обсягу роботи або заміна форм контролю: замість диктанту — тест, замість десяти завдань — п’ять ключових. Головний принцип — порівнювати дитину не з однокласниками, а з її власними попередніми результатами. Навіть маленький прогрес має значення, якщо він дає відчуття успіху.
Асистенти та ресурси ІПР
В інклюзивній освіті варто розрізняти асистента вчителя і асистента дитини. Асистент учителя — це педагог, який працює в класі. Асистент дитини — соціальна послуга, і ним може бути хтось із батьків або уповноважена особа. Це різні функції, і їх не можна підміняти.
Для підтримки навчання школа має право закуповувати спеціальне обладнання та матеріали — від дидактичних ігор до спеціального програмного забезпечення й адаптованих меблів. Головне — щоб ці ресурси реально використовувалися, а не стояли для перевіряючих органів.
Про що важливо пам’ятати вчителю
Цілі в ІПР мають бути реалістичними. Не ідеальними, не «як у програмі», а досяжними й зрозумілими для дитини. Якщо учень не готовий до засвоєння матеріалу або навчання дається надто важко, закон дозволяє розглядати продовження терміну навчання — але остаточне рішення завжди за батьками.
І ще один важливий момент, про який неможливо мовчати: емоційний стан дітей. Війна, вимушене переміщення, нічні тривоги, втрати — усе це безпосередньо впливає на поведінку й здатність до навчання. ІПР має враховувати не лише академічні цілі, а й реальність, у якій живе дитина.
Редакція PedagogikaIN наголошує на тому, що Індивідуальна програма розвитку — це не ідеальний план і не гарантія швидких результатів, а стратегічний орієнтир, що потребує єдності та гнучкості всієї команди супроводу.
Катерина Таран
