Фраза «Я не піду до школи» для багатьох батьків звучить як сигнал тривоги. Одні дратуються, інші лякаються, а дехто вважає це звичайними капризами. Але небажання відвідувати уроки рідко з’являється «просто так».
За ним часто стоять переживання, напруга та страхи, про які дитина ще не вміє прямо говорити. І якщо зранку болить живіт або нудить саме перед уроками, це частіше реакція нервової системи на стрес, а не «хитрощі».
Чому до школи негативне ставлення?
Дитині складно зізнатися: «Мені страшно» або «Я не справляюся». Вона спрощує все до короткої фрази: «Не люблю школу». За цими словами можуть ховатися різні причини.
Іноді це труднощі в спілкуванні — сварки, насмішки однолітків, відчуття, що тебе не приймають у класі. Інколи — навчальне перевантаження, коли контрольні, домашні завдання, зауваження, робота над помилками складаються в один великий тривожний клубок. Додаються складні стосунки з учителем або страх помилитися, отримати погану оцінку й «розчарувати батьків».
Організм реагує на це так само, як дорослий реагує на важку нараду: безсоння, сльози, біль у животі. Тільки дитина ще не вміє пояснювати оточуючим, що з нею відбувається, і дорослі сприймають все або як симптоми хвороби або удавання.
Простір розвитку ≠ простір тиску
Якщо головним у шкільному житті стають оцінки, рейтинги та порівняння, природна цікавість поступово зникає. Дитина перестає думати: «Мені це цікаво», і починає думати: «Я повинна бути кращою».
Внутрішнє «хочу знати» змінюється на «маю відповідати очікуванням». А там, де постійно оцінюють, важко відчувати безпеку, з’являється страх розчарувати та постійно з’являється почуття провини, адже все робити досконало неможливо.
Як говорити з дитиною про школу
Розмова — не допит і не лекція. Дитині важливо відчути не контроль зі сторони батьків, не тиск, вимоги, а просту підтримку та турботу.
Почніть із атмосфери спокою, не поспішайте та не говоріть на підвищених тонах. Не між дверима і не по дорозі з магазину додому. Без телефону, телевізора і поспіху. Дайте зрозуміти, що ви поруч, ви можете виділити потрібний час і нікуди не поспішаєте.
Більше слухайте, ніж пояснюйте. Замість «Та перестань, це дрібниці, не зважай, не звертай уваги» скажіть: «Бачу, що тобі справді нелегко». Дозвольте дитині виговоритися, не переривайте її порадами на перших хвилинах розмови. Тим більше не знецінюйте її страхи та переживання.
Допоможіть назвати почуття та поговорити про них, поділитися своїми думками вголос. Навіть проста фраза «Ти засмутився? Ти злишся?» допомагає дитині зрозуміти себе і перестає робити емоції «страшними» та «незрозумілими».
Питайте не тільки про оцінки. Запитання на кшталт «Що тебе сьогодні розвеселило?», «З ким ти сидів на перерві?» часто відкривають значно більше, ніж суворе «Що ти сьогодні отримав?».
Як знайти ресурс для розмови
Шановні батьки, ми розуміємо вашу зайнятість і втому. Ми розуміємо, що сьогодні багато хто живе в режимі постійної напруги, коли головне — вистояти й упоратися з повсякденними викликами. У такі моменти справді може бракувати сил і ресурсу на довгі розмови з дітьми або пояснення, чому школа має значення.
Водночас дитинство минає дуже швидко. Ваші донька і син зовсім скоро подорослішають, і те ставлення до навчання, яке формується зараз, залишиться з ними надовго. Саме сьогодні, а не «коли з’явиться більше часу», ви маєте можливість допомогти їм відчути цінність знань і підтримати інтерес до навчання.
Які слова слід сказати своїй дитині?
В ситуації, коли є проблеми з успішністю чи відвідуванням дитиною школи, ми пропонуємо говорити наступне.
Тебе люблять не за оцінки. Ти важливий не тому, що правильно розв’язуєш задачі або пишеш диктанти без помилок. Ти важливий — тому що ти є.
Такий підхід допомагає не лише вирішити проблему «не хочу до школи», а й формує довірливі стосунки між дорослими та дитиною. Саме вони стають фундаментом мотивації до навчання, впевненості у собі та здорового ставлення до власних успіхів і помилок.
Чого не варто робити категорично
Є певні “табу”, які ні в якому разі порушувати не можна. Наприклад, не слід свою дитину порівнювати з іншими учнями. Фраза «Ось Микита може, а ти?» зовсім не мотивує. Такі вирази не стимулюють дитину старатися, а навпаки — змушують її відчувати себе гіршою за інших. Дитина починає сумніватися у власних силах, бо бачить не свій прогрес, а лише чужі успіхи. З часом це може призвести до втрати впевненості, страху помилитися та небажання проявляти ініціативу в навчанні.
Також не варто лякати майбутнім, якщо учень відмовляється йти до школи.. «Станеш ніким» лише збільшує тривогу й не вчить любові до навчання.
Будь ласка, зверніть увагу й на те, що не можна певні питання вирішувати замість дитини. Інколи хочеться негайно бігти в школу і «розібратися». Але спершу важливо вислухати саму дитину і зрозуміти її версію подій, ніж одразу вступати в конфлікт з вчителями чи адміністрацією. Вступати в суперечку з іншою дитиною тим паче не можна, краще звернутися до її батьків через класного керівника.
Коли потрібна допомога спеціалістів
Якщо дитина надовго втрачає інтерес до школи, погано спить, часто плаче, у неї зникає апетит або скарги на самопочуття стають регулярними, варто не відкладати звернення до шкільного психолога чи класного керівника. Це не «перебільшення», а відповідальне ставлення до її стану. Не варто знецінювати емоції учня, краще попередити можливе погіршення її ментального здоров’я.
Редакція PedagogikaIN сподівається, що наші поради є цінними для вас та зможуть допомогти в налагодженні стосунків з вашою дитиною.
Катерина Таран
